Заміна прямої мови непрямою
11823
Синтаксис і пунктуація
Чуже висловлювання, передане від імені оповідача разом із словами автора, називається непрямою мовою.
Коли чуже висловлювання передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову — підрядним. Підрядне речення ставиться після головного і приєднується до нього:
якщо воно походить із розповідного речення — сполучниками що, наче, ніби, мов: А дід каже, що колись комарі були великі (О. Довженко). Пан поїхав до міста й пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду (1. Нечуй-Левицький);
якщо воно походить із спонукального — сполучниками щоб, аби, хай: Моліте Господа, дівчата, моліте Господа, щоб мати і вас отак не завдала за генерала, за палати і вас отак не продала (Т. Шевченко). Гринько проводжав Варвару й безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Л. Мартович);
якщо воно походить із питального — сполучником чи або сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, скільки, як, де, куди і т. д.: В степу, як і в морі, зустрівши людину, не питають, чого вона тут і звідки (О. Гончар). Порадь мені, Зірнице-мати, де мені пари шукати
(Леся Українка).
При цьому:
а) у непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається; чуже висловлювання: «Я, коли виросту, теж садівником буду!» — не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко (І. Цюпа). — Юрко, не зводячи очей з дядькам Степана, палко промовив, що він, коли виросте, теж садівником буде;
б) у непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді — вставні слова, частки; а звертання — або опускають, або -роблять підметами чи додатками: — Мамо! — запитав Юра. — А чому дерева зелені?(Ю. Смолич). — Юра запитав у мами, чому дерева зелені. Або: — Годі! Не віщуй, старий, невідь-чого! — гукнув хтось (О. Кониський). — Хтось гукнув до старого, щоб той не віщував невідь-чого;
в) після непрямого запитання знак питання не ставиться: «Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого?» — допитувалась -мати (С. Васильченко). — Мати допитувалась, чого його понесло в поле.
Якщо щось незрозуміло, постав запитання. Але спочатку зареєструйся
Коли чуже висловлювання передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням, а пряму мову — підрядним. Підрядне речення ставиться після головного і приєднується до нього:
якщо воно походить із розповідного речення — сполучниками що, наче, ніби, мов: А дід каже, що колись комарі були великі (О. Довженко). Пан поїхав до міста й пожалівся, ніби Джеря бунтує громаду (1. Нечуй-Левицький);
якщо воно походить із спонукального — сполучниками щоб, аби, хай: Моліте Господа, дівчата, моліте Господа, щоб мати і вас отак не завдала за генерала, за палати і вас отак не продала (Т. Шевченко). Гринько проводжав Варвару й безперестанку намовляв її, аби ішла за нього заміж (Л. Мартович);
якщо воно походить із питального — сполучником чи або сполучними словами хто, що, який, чий, котрий, скільки, як, де, куди і т. д.: В степу, як і в морі, зустрівши людину, не питають, чого вона тут і звідки (О. Гончар). Порадь мені, Зірнице-мати, де мені пари шукати
(Леся Українка).
При цьому:
а) у непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається; чуже висловлювання: «Я, коли виросту, теж садівником буду!» — не зводячи очей з дядька Степана, палко промовив Юрко (І. Цюпа). — Юрко, не зводячи очей з дядькам Степана, палко промовив, що він, коли виросте, теж садівником буде;
б) у непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді — вставні слова, частки; а звертання — або опускають, або -роблять підметами чи додатками: — Мамо! — запитав Юра. — А чому дерева зелені?(Ю. Смолич). — Юра запитав у мами, чому дерева зелені. Або: — Годі! Не віщуй, старий, невідь-чого! — гукнув хтось (О. Кониський). — Хтось гукнув до старого, щоб той не віщував невідь-чого;
в) після непрямого запитання знак питання не ставиться: «Ну, чого ж тебе понесло в поле? Чого?» — допитувалась -мати (С. Васильченко). — Мати допитувалась, чого його понесло в поле.
Схожі матеріали