ГОЛОСНІ
Чуже і . Чужомовне і (у) в українській мові в одних випадках передаємо через і, в інших через и.
(ія, іє, ію...) 1. Завсіди пишемо в чужих словах і:
а) У початку слова: істо́рія, імпе́рія, іде́я, інститу́т, Іта́лія, Ісля́ндія і т. ін. Пор.
б) Після всіх пригол. перед голосн. та й, при чім чуже ia передаємо через ія, іе — через іє, iu — через ію (у загальних іменниках), але іо через — іо: матерія́л, істо́рія, ко́пія, Азія, соціялі́зм, спеція́льний, мініятю́рний, паліяти́в, амонія́к, діяле́кт і т. ін.; авдіє́нція, гіє́на, кліє́нт, пієте́т, Тріє́ст і т. ін.; трію́мф, тріюмвіра́т, ра́діюс, конси́ліюм, ме́діюм, але Кіу-Сіу і т. ін.; ембріо́н, геліотро́п, біоско́п, соціоло́гія, аксіо́ма, Онта́ріо; крите́рій, ра́дій і т. ін.
Але іноді і перед голосними скорочується: серйо́зний, курйо́з, бар’є́р, ар’єрґа́рд, кар’є́ра, прем’є́р, п’єдеста́ль, п’є́са, Ф’ю́ме
в) У власних назвах (імена людей, прізвища, географ. назви) після всіх приголосних: Дізраелі, Дільман, Тільман, Тімур, Зібер, Мазіні, Мадзіні, Ціцерон, Россіні, де-Бюссі, Шіллер, Чімароза, Жід, де-Нанжі, Мікель, Філіппо, Прісціян, Ґотфрід, Едінбурґ, Едінберґ, Сардінія, Тіроль, Кастілія, Тільзіт, Бразілія, Лузітанія, Абесінія, Мессіна, Сіцілія, Ляйпціґ, Альжір, Чікаґо, Вашінґтон, Цюріх, Мадрід, Брістол, Ґібральтар, Бірмінгем, Вікторія, Гімалая, Пекін, Берлін, Мітава, Вінніпеґ, Ніцца, Піренеї, Мехіко, Хіва, Капрі, Наґасакі, Гаїті, Бріндізі, Поті, Сансусі і т. ін. (інша річ Анди, Воґези, Кордільєри тощо — тут множина).
Винятково, як старі запозичення, з и пишемо такі слова, як Америка, Африка, Париж, Рига, Єгипет.
Примітка. У вивідних словах від назов із і це і зберігається: вашінґтонський, абесінець і т. ін.
г) У всіх інших випадках після б, в, г, ґ, к, л, м, н, п, ф, х (у тім числі й у наростках -ік, -іка, -ікум, -ічний...): біле́т, вівісе́кція, гігіє́на, кіно́, лі́ґа, міт, нігілі́зм, піло́т, офіціо́з, архі́в, комуні́ст, утопі́ст, націоналі́ст, соціялі́зм, економі́ст, комуні́зм, те́хнік, те́хніка, те́хнікум, техні́чний, академі́к, академі́чний, пу́бліка, тро́пік, тропі́чний, гра́фік, графі́чний, бакхі́чний, філософі́чний, кубі́чний і т. ін.
Примітка. Так само й у наростках при слов’янських пнях: службі́ст, україні́ст, боротьбі́зм і т. ін.
Але в давніх запозиченнях и: митрополи́т, єванге́лик, єпи́скоп, като́лик.
Увага. Після голосних у чужих словах і передаємо через ї: Ка́їн, руї́на, егої́ст, Енеї́да, проза́їк, прозаї́чний, архаї́зм, теї́н, наї́вний, целюльо́їд і т. ін.
Але після приростків початкове і не змінюємо: поінформува́ти, преістори́чний, заінтересува́ти і т. ін. Пор.
И 2. и в чужих словах пишемо у загальних назвах (не власних — див. 1в) після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ш, ч, р: дире́ктор, методи́ст, мето́дика, методи́чний, тип, тира́н, університе́т, маркси́ст, пропози́ція, ци́фра, енциклопе́дія, режи́м, масажи́ст, шифр, чичеро́не, речитати́в, експериме́нт, терори́ст, математи́к, математи́чний, фі́зика, істори́чний і т. ін.
Але в кінці слова і: жюрі́, попурі́, колі́брі, парі́, гаракі́рі, ефе́нді, мерсі́.
Примітка. Звичайно і не міняємо на и, коли воно має функціональне значіння, напр., у хемічних термінах: хлоріт (при хлорат), етін (при етен), бензіл (при бензил) і т. ін.
Чужі ea, ua, oa, ue, eo й ін. Чужі сполучення ea, ua передаємо в кінці відмінюваних слів через ея, уя: іде́я, але́я, епопе́я, Псіхе́я, ста́туя, Ґе́нуя і т. ін., але Бенуа́, Андре́а, Франсуа́ і т. ін.
В інших випадках сполучення ea, ua (франц. oi), а також завсіди ao, oa, ae, ue, oe, eo, uu, uo не змінюємо: ідеа́льний, дуалі́зм, зуа́в, індивідуа́льний, вуа́ль, будуа́р, аксесуа́р, експлуата́ція, кака́о, каолі́н, Фіґеро́а, боа́, коалі́ція, фаето́н, реа́кція, дуе́ль, пое́т, дуумвіра́т, індиві́дуум, віртуо́з і т. ін.
Але: проє́кт, реє́стр, геє́нна.
Щодо ія, іє, ію, іо з чужих ia, ie, iu, io, то див.
Грецьке η Грецьке η в словах давно запозичених передаємо через и: митрополи́т, псалти́р, Яри́на, Дмитро́, але в словах новозапозичених із Заходу передаємо через е: летаргі́я, крите́рій, телегра́ф, систе́ма, атле́т, орке́стра, аритме́тика, бібліоте́ка, гегемо́нія і т. ін., а так само Ате́ни (не Афини), ете́р (не ефір), амнесті́я (не амнистія), магне́т (не магнит), хе́мія (і альхе́мія) і т. ін.
Чуже е в початку слова. На початку слова е в чужих словах передаємо через е, (а не є): Евро́па, европе́йський, Евпато́рія, Ефра́т (не Євфрат), епіде́мія, епізо́д, евакуа́ція, егої́зм, експериме́нт, е́тика, есте́тика, ефе́кт, етногра́фія, ене́рґія, еконо́мія, еква́тор, Еспа́нія і т. ін.
Але в давніх запозиченнях із грецької мови є: Євге́н, єрети́к (із αἱρετικός), Єги́пет (із Αἴγυπτος) і деякі інші.
Франц. eu, німецьке ö, англ. u. Французьке eu, німецьке ö та англійське u (останнє в закритому складі) передаємо через е: Гарфлер, Сент-Бев, Тепфер, Ґете, Шлецер, Бернс, Де́фферін і т. ін.
Франц. u, німецьке ü. Французьке u та німецьке ü передаємо через ю: Бельвю́, бюро́, бюдже́т, бюст, вестибю́ль, жюрі́, купю́ра, меню́, ноктю́рн, нюа́нс, увертю́ра, Жюль Верн, бю́рґер, Дю́рінґ, Дюссельдорф, Любек, Мюнцер, Шюц і т. ін.