ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ
Українські географічні назви взагалі треба віддавати на письмі в їх народньо-історичній формі, напр.: Бере́стя (а не Брест-Литовський), Роме́н (а не Ромни), Прилу́ка (а не Прилуки), Лубні́ (а не Лубни), Во́вча (а не Вовчанськ), Санджа́р (а не Сенжари), Замо́стя, Миропі́лля, Рі́вне, Підкарпа́ття, Поді́лля, Ковеги́ (а не Ков’яги), Підгі́рна, Ві́нниця, Черні́гів, Галичина́, При́п’ять і т. ін.
Зокрема щодо закінчень в українських назвах міст і селищ, то треба додержуватися таких правил:
-ІВ, -ІВКА, -ІВСЬКИЙ 1. У назвах міст уживаємо тільки наростка -ів, а не -ов (після голосних та ’, звичайно, -їв): Ха́рків, Львів, Крилів, Зо́лочів, Рогачі́в, Хва́стів, Се́днів, Берди́чів, Уланів, Хмелів, Київ, Чугуїв, Миколаїв, Зміїв, Мліїв і т. ін. У відкритих складах твердих пнів -ов-, у всіх інших -ев- (після голосних -єв-): Харкова, Золочеву, у Рогачеві і т. ін.
Відмінюються такі назви як звичайні іменники: під Харковом, за Чугуєвом і т. ін.
У назвах слобід і станцій закінчення -івка (після голосних та ’ -ївка): Карпівка, Карлівка, Попівка, Оленівка, Левківка, Горлівка, Вербівка, Кахівка, Миколаївка і т. ін. У сполученнях із іншими наростками також здебільшого буває наросток -ів (-їв), напр.: Петрівський (хутір), Ільківський, Андріївський, Павлівське (село), Василівське, Миколаївська (слобода), Озівське море і т. ін., хоч Покровська (слобода) і деякі інші.
-СЬКЕ, -ЦЬКЕ 2. Назви міст кінчаються на -ське, -цьке (а не -ськ, -цьк): Волочиське, Старобільське, Пинське, Зінов’ївське, Луцьке і т. ін.
Відмінюються такі назви як прикметники: із Старобільського, під Волочиським і т. ін.
-ОВА, -ИНА, -ОВЕ, -ИНЕ, -ІВ, -ИН 3. Назви станцій і селищ кінчаються на -ова, -ева, -ина, або -ове, -еве, -ине, або -ів, -ин за місцевою вимовою (а не -ово, - ево, -ино): Шляхова, Демурина, Сталіне, Синельників, Виповзів, Свято́шин і т. ін.; на -а відповідно до російських на -ая: Лозова, Весела, Попасна і т. ін. Відповідно до російських назов на -ое вживаються закінчення на -е (-є): Погоріле (село), Кругле, Копане, Красне, Жовте, Веселе, Підгороднє і т. ін.
Усі такі назви, крім тих, що на -ин (див. 5), відмінюються як звичайні прикметники: з Лозової, у Погорілому і т. ін.
-ПІЛЬ 4. У назвах міст закінчення -піль (а не -поль): Тернопіль, Ольвіопіль, Мелітопіль, Томашпіль, Олександропіль, Вишнопіль, Ямпіль і т. ін., але у відкритих складах, звичайно, -пол-: з Тернополя, під Ольвіополем і т. ін.
-ИН 5. Назви на -ин (Кобрин, Чигирин, Гайсин і т. ін.) відмінюються як іменники: з Кобрина, під Чигирином, Гайсином і т. ін.
СЛОВ’ЯНСЬКІ ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ
Російські, польські, чеські й інші слов’янські географічні назви передаємо аналогічно до слов’янських прізвищ , напр.:
1. Калуґа, Беоґрад, Разґрад і т. ін., хоч більш засвоєні із г: Волга, Новгород тощо.
2. Скопін, Бжезін, Колін, Землін, Дубровнік, Уґліч, Лятовіч, Требіч і т. ін.
3. Саратов, Осташков. Авґустов, Цеханов, Ґрабов, Ґєлчев, Брудзев, Ґєльньов, Сміхов, ІОр’єв, Тамбов, Балашов і т. ін.
4. Курськ, Томськ, Сімбірськ, Троїцьк, Вітебськ, Мєнськ, Ґлуськ (польське Głusk), Плоцьк, Конськ (польське Końsk), Каменськ, Єдлінськ, Липськ і т. ін.
5. Пулково, Ртіщево, Іваново, Тирново, Сараєво, Нікуліно і т. ін. (відмінюються як іменники: з Пулкова, під Пулковом і т. ін.).
6. Юр’євєц, Єлєц, Повєнєц, Болєславєц, Старіца, Бжезніца, Подґоріца, Маріца, Струміца, Столац, Шабац, Ловац і т. ін.
7. Пєнза, Мєзєнь, Вєтлуґа, Нєсвіж, Рибінськ, Жіліна, Братіслава і т. ін., хоч Петрозаводськ, Челябінськ і т. ін.
8. Географічні слов’янські назви, що вживаються тільки у множині, віддаємо відповідними українськими: Кімри (рос. Кимры), Боровичі (рос. Боровичи), Кошиці (ч. Košice), Домбровиці (п. Dąbrowice), Біскупиці, Бялобжеґи і т. ін.
9. Російські географічні назви на пом’якшені губні, шелесні або р передаємо з ь: Обь, Пєрмь, Кємь, Кєрчь, Твєрь і т. ін. відмінюємо як відповідні українські іменники: над Об’ю, до Твєрі і т. ін.
10. Описові географічні назви при потребі перекладаємо: Північна Двіна (Северная Двина), Льодови́й океан (Ледовитый океан), Фінська затока (Финский залив) і т. ін.*).
ЧУЖОМОВНІ НЕ СЛОВ’ЯНСЬКІ ГЕОГРАФІЧНІ НАЗВИ
Чужомовні неслов’янські географічні назви передаємо на загальних основах, визначених у розділі «Правопис чужих слів» , але до того слід додати, що оскільки які чужомовні географічні назви ще не мають в українській мові сталих графічних форм, то їх треба транскрибувати по можливості з автохтонних (тубільних) назов, а не з сторонніх джерел**), напр., Маніля (а не Манілья), Тегран (а не Тегеран), Тічіно (а не Тессін), Лісбона (а не Ліссабон), Льєж (а не Люттіх), Мехіко (а не Мексіка) і т. ін.
*) Як також і з інших мов: Ріг Доброї Надії (Cape of the Good Hope, Cap de Bonne Espérance) і т. ін.
**) У згоді з побажанням міжнародніх географічних конґресів.